Молитва за померлих у Біблії та традиції Церкви

Коротко

Молитва за померлих має опору у Святому Письмі — найвиразніше в Другій книзі Маккавеїв (2 Мак 12, 43–46) — і засвідчена в Церкві від перших століть: у Тертуліана, св. Кирила Єрусалимського, св. Августина і св. Івана Золотоустого. Її основою є сопричастя святих — єдність віруючих на землі, померлих, що очищаються, і святих у небі (ККЦ 962). Найважливішою формою цієї молитви від початку була Євхаристія, принесена за померлих (ККЦ 1371); григоріанські Меси — одна з її традиційних форм.

Друга книга Маккавеїв — текст

Після битви Юда Маккавей виявив, що полеглі носили при собі предмети, пов’язані з культом ідолів. Святе Письмо так описує його відповідь (передаємо близько до тексту):

Зібравши між людьми пожертви, він послав до Єрусалима близько двох тисяч срібних драхм, щоб принесли жертву за гріх. Він учинив дуже гарно і благородно, бо думав про воскресіння. Якби він не був переконаний, що вбиті воскреснуть, то молитва за померлих була б чимось зайвим і безглуздим; а якщо він вважав, що для тих, хто побожно заснув, приготована найкраща нагорода, — то це була думка свята і побожна. Тому він і приніс жертву примирення за вбитих, щоб вони були звільнені від гріха (2 Мак 12, 43–45).

У цьому короткому уривку є три елементи, що збереглися в практиці Церкви: жертва, яку приносять за померлих, дар спільноти (збірка, з якої її оплатили) і віра у воскресіння як її обґрунтування. Катехизм посилається на цей текст, говорячи про очищення після смерті (ККЦ 1032). Історичний контекст і значення цієї книги для суперечки з протестантами ми розглядаємо на сторінці молитва за померлих, а вчення про очищення — у статті чистилище у вченні Церкви.

Новий Завіт

Новий Завіт не містить наказу молитися за померлих, але в ньому є уривок, який багато коментаторів прочитують у цьому ключі. Св. Павло пише про Онисифора, просячи, щоб Господь виявив милосердя домові Онисифора і щоб дав йому знайти милосердя в Господа того дня (2 Тим 1, 16.18). Апостол говорить про дім Онисифора, а про нього самого — в минулому часі; звідси припущення, що Онисифора вже не було серед живих. Текст не каже цього прямо, тому ми вважаємо його можливою, а не певною вказівкою. Важливіше те, що Церква перейняла з віри Ізраїлю і розвинула у світлі воскресіння Христа.

Отці Церкви

Тертуліан (бл. 200 р.)

У трактаті Про вінок Тертуліан перелічує звичаї, які християни перейняли з Традиції: «Oblationes pro defunctis, pro nataliciis, annua die facimus» — «Жертви за померлих і в день народження [для неба] ми приносимо щороку, в річницю» (De corona 3). У творі Про єдиношлюбність він описує вдову, яка «молиться за його душу, просить для нього розради […] і приносить жертву в річниці його упокоєння» (De monogamia 10). Це одне з найдавніших свідчень звичаю, який сьогодні ми називаємо Месою в річницю смерті.

Св. Кирило Єрусалимський (IV ст.)

У катехизах для новоохрещених єпископ Єрусалима пояснює, що в Євхаристійній молитві згадують усіх, хто спочив перед нами, з переконанням, що це велика допомога для душ, за які підносять прохання, коли присутня свята і страшна Жертва. Катехизм цитує цей текст саме там, де говорить про Євхаристію за померлих (ККЦ 1371; Містагогічні катехизи 5, 9–10).

Св. Августин і св. Моніка (IV/V ст.)

Прохання вмираючої Моніки — щоб про неї пам’ятали «при вівтарі Господньому» — знає багато вірних. Менш відомі два подальші уривки IX книги Сповіді. Августин зазначає, що біля її могили, перш ніж поклали тіло, «принесли за неї Жертву нашого відкуплення» (IX 12, 32). А книгу він завершує проханням до Бога, щоб надихнув читачів, «аби всі, хто це прочитає, пам’ятали при Твоєму вівтарі про Моніку, Твою служницю, разом із Патрикієм, колись її чоловіком» (IX 13, 37). Син, який сам був єпископом, просить чужих людей про молитву при вівтарі за своїх батьків — важко знайти кращий образ того, чим є замовлена Меса за померлих.

Св. Іван Золотоустий (IV/V ст.)

Катехизм наводить його заклик допомагати померлим і пам’ятати про них: якщо синів Йова очистила жертва, яку приніс їхній батько (Йов 1, 5), то в нас немає причини сумніватися, що наші жертви за померлих приносять їм розраду (ККЦ 1032).

Через два століття св. Григорій Великий описав у Діалогах тридцять Мес за померлого ченця Юста — від нього походить назва григоріанських Мес.

Сопричастя святих — чому це має сенс

Молитва за померлих — не магічна «передача» заслуг, а вияв єдності Церкви. Катехизм, услід за «Символом віри Божого народу» Павла VI, визнає віру в сопричастя всіх вірних Христових — тих, хто мандрує на землі, померлих, що проходять очищення, і святих у небі, — які разом становлять одну Церкву (ККЦ 962). Тому наша молитва за померлих може не лише їм допомогти, а й зробити дієвим їхнє заступництво за нас (ККЦ 958). Любов не закінчується зі смертю — змінюється лише спосіб, яким вона себе виявляє.

Євхаристія за померлих і григоріанка

Від Маккавеїв до Августина повертається той самий мотив: за померлих приносять жертву. У Новому Завіті це єдина Жертва Христа, що стає присутньою в кожній Месі і приноситься також за вірних померлих, «які померли у Христі, але ще не цілком очищені» (ККЦ 1371). Григоріанка нічого нового до цієї Жертви не додає — це тридцятиденне, витривале приношення її за одну людину, за зразком того, про що просила Моніка. Практичні поради ви знайдете в путівниках Меса за померлого і що таке григоріанка, а інтенцію можете передати через сторінку замовити григоріанські Меси.

Джерела

• Святе Письмо Старого і Нового Завіту (польський переклад «Біблія Тисячоліття»): 2 Мак 12, 2 Тим 1 (польською)
• Катехизм Католицької Церкви, № 958, 962, 1032, 1371 — vatican.va
• Тертуліан, De corona 3; De monogamia 10 (латинський текст; власний переклад)
• Св. Августин, Confessiones IX 11, 27; 12, 32; 13, 37 (латинський текст; власний переклад)
• Св. Кирило Єрусалимський, Містагогічні катехизи 5, 9–10 (цит. за ККЦ 1371); св. Іван Золотоустий, Гомілії на Перше послання до коринтян 41, 5 (цит. за ККЦ 1032)