Чистилище у вченні Католицької Церкви

Що таке чистилище — визначення Катехизму

Катехизм Католицької Церкви присвячує чистилищу три короткі пункти (ККЦ 1030–1032). Перший із них говорить, кого стосується очищення:

Ті, хто помирає в Божій благодаті й дружбі, але ще не цілком очищений, хоча вже певен свого вічного спасіння, після смерті проходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входу в небесну радість (ККЦ 1030).

Другий дає йому назву: Церква називає чистилищем це остаточне очищення обраних, яке є чимось цілком іншим, ніж кара засуджених (ККЦ 1031). Третій вказує, на чому ґрунтується це вчення — на практиці молитви за померлих — і як ми можемо допомогти померлим (ККЦ 1032).

З цих речень випливають три речі. Чистилище стосується спасенних, а не засуджених. Воно є очищенням, а не Божою помстою. І воно остаточне — завершує дорогу, що почалася на землі. Катехизм пояснює, що гріх, навіть прощений, залишає в людині невпорядковану прив’язаність до створінь, яка потребує очищення; цю «дочасну кару» не слід розуміти як помсту, що її Бог завдає ззовні, а як щось, що випливає із самої природи гріха (ККЦ 1472).

Звідки Церква черпає це вчення

Святе Письмо. Катехизм посилається на 2 Мак 12, 46: Юда Маккавей приніс жертву примирення за померлих, щоб вони були звільнені від гріха. Традиція бачить вказівку на очищувальний вогонь в 1 Кор 3, 15 і 1 Пт 1, 7 (ККЦ 1031). Катехизм цитує також св. Григорія Великого, який із Мт 12, 32 робив висновок, що деякі провини можуть бути відпущені лише в майбутньому віці, — того самого Папу, від чийого імені походить назва григоріанських Мес.

Практика Церкви. Від перших століть християни молилися за померлих і приносили за них Євхаристію (ККЦ 1032). Ми не молилися б за померлих, якби не існувало стану, в якому наша молитва може їм допомогти. Про цю практику ми докладніше пишемо в статті молитва за померлих.

Собори. Катехизм зазначає, що Церква сформулювала вчення про чистилище передусім на Флорентійському і Тридентському Соборах (ККЦ 1031). Флорентійський Собор (1439) у декреті для греків ствердив, що душі справді розкаяних, які померли в любові Бога, перш ніж учинили задосить за свої гріхи, після смерті очищаються, а допомагають їм молитви живих вірних: Меси, молитви, милостиня та інші діла побожності. Тридентський Собор у декреті про чистилище (1563) підтвердив існування чистилища і те, що душам, які там перебувають, допомагають молитви вірних, а передусім Жертва вівтаря. Той самий декрет доручив єпископам, щоб у проповідях для народу оминали складні й тонкі питання, які не служать повчанню, а те, що відгонить цікавістю чи забобоном, усували.

Чим чистилище не є

• Це не «другий шанс». Смерть завершує час, у якому людина приймає або відкидає Божу благодать (ККЦ 1021). Св. Іван Павло II казав, що стан очищення не є продовженням земного стану, ніби після смерті комусь давали ще одну можливість змінити свою долю (загальна аудієнція, 4 серпня 1999). До чистилища не потрапляє той, хто відкинув Бога, — його проходять ті, хто вже спасенний.
• Це не «м’якше пекло». Катехизм наголошує, що це щось цілком інше, ніж кара засуджених. Душі в чистилищі вже перебувають у любові Бога і мають певність неба.
• Це не місце в географічному сенсі. Іван Павло II у тій самій катехизі пояснював, що слово «чистилище» означає не місце, а стан існування.
• Його не виміряти годинником. Бенедикт XVI писав, що «тривалості» цієї очищувальної зустрічі з Христом ми не можемо вимірювати мірами часу нашого світу (Spe salvi 47). Тому Церква не навчає, скільки «триває» чистилище, і не перераховує молитви на дні.

Хто такі душі в чистилищі

Душі в чистилищі — це померлі, які проходять це остаточне очищення. Вони належать до тієї самої спільноти Церкви, що й ми, — до сопричастя святих, яке поєднує віруючих на землі, померлих, що очищаються, і святих у небі (ККЦ 954–959). Традиція називає їх «Церквою терпівшою», але це не терпіння без надії: Бенедикт XVI описує його як «блаженний біль», у якому свята сила Його любові проникає нас, мов полум’я (Spe salvi 47).

Навколо чистилища наросло багато розповідей — про душі, що з’являються, про конкретну кількість років чи «розцінки» молитов. Церква не пов’язує свого вчення з жодною з них. Навіть приватні об’явлення, визнані Церквою, не належать до скарбу віри (ККЦ 67). На цій сторінці ми спираємося виключно на Святе Письмо, Катехизм і документи Учительства.

Як ми можемо допомогти душам у чистилищі

ККЦ 1032 прямо перелічує: молитву, передусім Євхаристійну Жертву, а також милостиню, відпусти і покаянні діла. Бенедикт XVI додає, що наша молитва за померлого може стати «невеликим етапом його очищення» (Spe salvi 48).

• Свята Меса — одна, новена або тридцять григоріанських Мес за одну людину; практичний путівник: Меса за померлого.
• Відпусти — особливо повний відпуст за померлих з 1 до 8 листопада; див. умови отримання відпусту.
• Особиста молитва і поминання — «Вічний спочинок», Розарій, річне поминання.
• Милостиня і добрі діла, пожертвувані в інтенції померлого.

Якщо ви бажаєте пожертвувати Меси за померлу людину, можете замовити григоріанські Меси або іншу інтенцію в парафії Матері Божої Бялиницької в Бялиничах.

Джерела

• Катехизм Католицької Церкви, № 1030–1032 (остаточне очищення — чистилище): vatican.va
• Катехизм Католицької Церкви, № 1021–1022 (особовий суд): vatican.va
• Катехизм Католицької Церкви, № 1471–1479 (відпусти, дочасна кара): vatican.va
• Катехизм Католицької Церкви, № 954–959 (сопричастя святих): vatican.va
• Бенедикт XVI, енцикліка Spe salvi, № 45–48: vatican.va (польською)
• Іван Павло II, загальна аудієнція 4.08.1999 (про чистилище): vatican.va
• Флорентійський Собор, декрет для греків (1439), DS 1304; Тридентський Собор, декрет про чистилище (1563), DS 1820 — за примітками до ККЦ 1031.